Публiкацii
 

Творче кохання

foto

закарпатський дизайнер Микола Дем’ян знаходить у книгах

Більше 30 років віддав книжковому і газетному дизайну закарпатський художник-графік Микола Дем’ян. Близько 250 видань накладом понад 1,75 мільйона примірників побачили світ з художнім оформленням та ілюстраціями з-під його руки. 5 квітня майстру виповнилося красних 60 років. Є, отож,  привід побесідувати...

Пане Миколо, звідки ви взялися такий?

— Народився у селі Богдан на Рахівщині (по-місцевому й тепер називають Боґдан, через букву “ґ” з наголосом на першому складі). То була неділя, якраз на самий Великдень. До слова, з тих пір свято ще жодного разу не припадало на 5 квітня, це станеться тільки в 2037 і 2048 рр.  З дитячих років мене вабила музика (це, напевно, передалося від мами). Коли у сусідів чи родичів було весілля, то я годинами просиджував біля музикантів.

А ще дуже любив уроки малювання, тому вдома після школи найперше виконував домашнє завдання з малювання. З 5-го класу в нас цей предмет почав викладати талановитий вчитель-художник Василь Попович. Якось до мене додому навідався керівник районної художньої студії при Рахівському будинку піонерів Василь Зейкан, подивився роботи і запропонував відвідувати заняття. Так здобув фахову підготовку з академічного рисунка та живопису.

Далі були пленери в гір­сь­­ких околицях Рахова. За­пам’яталися зустрічі в майстернях із закарпатськими ко­рифеями живопису А.Коцкою та Ф.Манайлом, а також відвіди­ни Художфонду України, де на велику радість придбав малий етюдник. У селі люди, особливо літні, своєрідно реагували на моє малювання: «Чому ви таку стару хату малюєте? Онде недалеко май файні нові хати…».

Знаю, Й.Бокшая ви зараховуєте до своїх навчителів. Чому?

— Якось у сільському книжковому магазині угледів комплект листівок з кольоровими репродукціями полотен Йосипа Бокшая. Листівки дуже вразили мене, і я їх купив. Відтак взявся копіювати. Придбав олійні фарби, загрунтував картон і полотно, зробив кілька різних копій. Тому тепер і вважаю Й.Бокшая першим своїм наставником з живопису олією, оскільки  я самотужки багато взяв для себе із манери його письма.

Ви і в армії були художником?

— Навчальний полк дислокувався у Волгограді. Із самого початку виконував обов’язки ротного, а потім батальйонного художника-оформлювача (стінгазети, стенди тощо). Демобілізувався влітку 1974 року і приїхав до Львова у солдатській парадній формі. Таким абітурієнтом-солдатиком виявився я один. Після здачі першого іспиту з рисунка вступники між собою говорили: «А солдатик отримав «п’ятірку»…». Склав іспити в Український поліграфічний інститут ім. Івана Федорова (нині Українська академія друкарства) на спеціальність “Графіка”. Був радісно здивований, коли у першій трійці на зарахування назвали моє прізвище. Адже пройшов чималий конкурс — десять абітурієнтів на одне місце.

Влітку після 3-го курсу навідався в Ужгород, щоб дізнатись, що являє собою видавництво “Карпати”. Показав видавцям власні роботи і несподівано отримав на художнє оформлення рукопис книги М.Яновського “Срібна пряжка. Розповіді про народних митців”, а також пропозицію розробити художнє оформлення серії регіональних туристичних путівників-довідників, зокрема “Радянське Прикарпаття”, першого із серії. Я був приголомшений. Лякала велика відповідальність, були сумніви, чи впораюся… Я такого не чекав.

До речі, книга “Срібна пряжка” стала курсовою роботою на четвертому році навчання і першою ластівкою з реально оформлених та ілюстрованих мною книг, що вийшли у світ у видавництві “Карпати” у 1980 році. Вона  вийшла тиражем 15000 примірників, а путівник-довідник “Радянське Прикарпаття” — 40000 примірників українською та 80000 російською мовами. Сьогодні такі наклади здаються фантастичними.

Курсову, а згодом і дипломну роботу захищав за розробкою конструктивних форм та ілюстрацій книжки-іграшки Михайла Стельмаха для дітей “Чому в зайця не болять зуби”. Ще на третьому курсі в нас була курсова саме на таку тематику. Після її захисту нам запропонували взяти участь у конкурсі на кращу книжку-іграшку видавництва “Веселка”. Вислав і свою роботу, а згодом отримав листа від журі конкурсу: “Ваша робота “Чому в зайця не болять зуби” отримала позитивну оцінку і буде прийнята з часом на виробництво”. Саме тому я взяв цю тему для дипломної роботи, вирішивши вдосконалити ігрові елементи та сюжетні ходи. Замість акварельних малюнків і пера в курсовій роботі зробив розфарбовану ліногравюру, збільшивши формат та кількість ілюстративних розгортів. Захистився на «відмінно». Але Херсонська поліграфічна фабрика, на якій мали друкувати книжку-іграшку, відмовила «Веселці» через складність поліграфічного виготовлення, тому оригінали залишилися у моєму архіві.

Дружину знайшли під час навчання?

— Так, після 4-го курсу. Вона теж із мого села — Анастасія Бочкор, нині працює в Ужгороді акушеркою. Думаю, що прийняла у породіль значно більше маленьких діток, ніж я художньо оформив книжок.

Що було після інституту?

— У 1979 році за персональним викликом прибув до Ужгорода у вже згадуване багатопрофільне книжкове видавництво “Карпати” на посаду художнього редактора. І, як пишуть тепер ваші колеги-журналісти, як дипломований художник-графік став кравцем книжкових шат... Це не мої слова ( сміється ).

Мене закріпили за редакцією туристичної і краєзнавчої літератури. На прохання редакції погодився ілюструвати книжку Василя Комендаря “Барвінок для майбутнього”. Читав удома рукопис, надрукований друкарською машинкою на стандартному папері, і наче повертався у знайомі околиці. Автор розповідав про відому в окрузі цілительку-травознайку Шандорку. І тоді неодмінно захотілося зустрітися з В.Комендарем. Розмова з ним здивувала ще більше. Виявилося, що в 1952 році Василь Іванович як аспірант-ботанік досліджував флору в околицях Богдана та гори Петрос і квартирував у центрі села в мого прадіда по мамі Василя Кріса. Навіть фотографував гуцульське весілля моїх батьків біля церкви. Місцеві жителі називали науковця  пан “анжінір”.. Робота над книгою спонукала мене взятися за пензель й продовжити тему охорони природи у триптиху олією на картоні розміром 40х60 см. Це своєрідні великі метафоричні ілюстрації зі спеціально обмеженою кольоровою гамою у 4—5 фарб. Назвав роботи: “Шовкова косиця”, “Підсніжник” та “Ялинка”, “приховавши” додаткові сюжетні зображення людини у тлі пейзажу. Останнє для дуже спостережливих глядачів.

Ви часто привносите у книжковий дизайн якісь свої новації?

— Буває. Так, у художньому оформленні путівника “Закарпатський музей народної архітектури і побуту” (1986 р.) вдалося застосувати особливий дизайнерський хід у макетуванні. Крім традиційних, зроблених на замовлення професійних кольорових фотоілюстрацій, використав ще й власні малюнки з натури — зовнішній вигляд кожної хати з фасадного боку. А поряд закомпонував внутрішній план-переріз хати з розміщенням кімнат, дверей, вікон, печі. Для себе замальовки виконував олівцем, а оригінали для книги — уже пером і тушшю.

Згодом у видавництві “Карпати” до 1993 року я  оформив понад 80 книг суспільно-політичної, художньої, виробничої, туристичної і краєзнавчої літератури та реклами. А під час відпусток у рідному Богдані малював етюди на повітрі, згодом перекинувся на фотозйомку природи, придбавши дзеркальний фотоапарат “Зеніт-Е” та два телеоб’єктиви з низкою світлофільтрів для чорно-білої зйомки. У моїй фототеці нині зберігається понад 2000 кольорових слайдів на німецькій позитивній фотоплівці “Орвохром”, яку проявляв аж у Ризі, та сотні чорно-білих фото, які сам виготовляв удома. Десятки кольорових слайдів увійшли до багатьох книжок міжвидавничої серії “Берегти природу — берегти життя” та ряду туристичних і краєзнавчих видань.

Свого часу роботу з кни­гами ви проміняли на газетний дизайн. А це як пояснити?

— Точніше не поміняв, а поєднував одне з другим, бо реально життя примушувало. Із лютого 1993 року я перейшов працювати художнім редактором до газети “Срібна Земля”, повністю поринувши у газетний дизайн. З самого початку моїм напарником був Роберт Саллер, далі — Оксана Юрковецька. І так ми в парі ділили роботу між собою, спочатку макетування та оформлення окремих шпальт чи реклами. А згодом уже — у “ФЕСТі” — нам запропонували почергово робити фотоколажі на першу сторінку. Мені подобався своєрідний Оксанин стиль, і це урізноманітнювало та збагачувало загальне дизайнерське обличчя газети. Так у парі ми працювали, поки я знову не перейшов до видавництва “Закарпаття”, помінявши газету на книгу.

Опісля ви  «зшили» ще 50 одежин для книг.

— Ще паралельно з роботою в газеті співпрацював з кількома видавництвами — “Карпатами”, новоствореною “Мистецькою лінією”, “Граждою”, “Карпатською вежею”, ВАТ “Патент”, а пізніше — “Тimpani”, КП “Ужгородська міська друкарня”. Найбільше цікавих за дизайном видань — 22 книги — оформив у видавництві “Мистецька лінія”. Це була пора нових віянь у оформленні книг та у дизайнерських експериментах. Адже мені передавали рукопис майбутньої книги та фото (якщо вони були), а вже я придумував відповідний дизайн, властивий лише цій книзі.

Між іншим, саме завдяки такому оформленню книга Василя Басараба “Тернова ніч” в 2001 р. стала переможцем конкурсу “Ужгородський книжковий Миколай” у номінації “Кращий книжковий дизайнер”. В оформленні використано колажі з поєднанням графіки закарпатського художника Павла Бедзіра та фрагментів гравюр французького митця ХІХ ст. Гюстава Доре…

В лютому 2006 року головний редактор тоді ще ВАТ “Видавництво “Закарпаття” Галина Курій запросила мене повернутися в “рідну стихію” — стати художнім редактором видавництва. Я погодився, бо в газеті засидівся… І остаточно зрозумів, що із книжками мені завжди працюється цікавіше. Відтепер основним став дизайн тільки книжок, а як додаток — напрацювання дизайну для газет “Новини Закарпаття” та “Ремітська новинка”.

Пане Миколо, правда, що ваше ім’я є у Вікіпедії?

— У 2007 році Українська академія друкарства (Львів) відзначала 90-річчя кафедри книжкової графіки та дизайну друкованої продукції. До цієї дати теперішній завідувач кафедри Володимир Стасенко підготував видання “Спадкоємці першодрукаря” — словник митців-випускників та викладачів кафедри графіки академії. Там є мій фотопортрет, коротка творча біографія та ілюстрація-фронтиспіс до книги М.Яновського “Срібна пряжка”. В інтернеті на сайті Вікіпедії розміщений список провідних художників-графіків — випускників академії — під назвою “Особи, пов’язані з Українською академією друкарства”. До переліку увійшли 73 випускники, серед яких і я. В “Енциклопедії сучасної України” (Київ, 2007 р., том 7, стор. 134, 365) надруковані публікація Д.Федаки про М.Дем’яна як книжкового графіка, фотопортрет та дві ілюстрації до книги “Чарівна торба“.



Тепер ви із «Знанням»?

— В жовтні 2008 року мене вдруге запросила на роботу Галина Курій, але цього разу в Закарпатську філію київського видавництва “Знання”, де вона працює головним редактором. Я ж отримав посаду художнього редактора. Понад 20 видань з моїм художнім оформленням уже побачило світ.

Трафунки за роки роботи з книговидання траплялися?

— Було по-різному... Оформив книжку природничої тематики. Видавці передали авторський примірник книги і вибачились, бо, переставляючи відомості про оформлювача, “по дорозі” випадково “загубили” моє прізвище. Тож одне моє оформлення залишилося без авторства. Та це дрібна втрата… Один з авторів, якому оформляв видання, запросив на презентацію. Мені першому вручають “свіжак”, порадувало якісне відтворення обкладинки. Глянув у реквізит і остовпів — художнє оформлення не моє. Кажу: «Я радий успіху свого колеги (і називаю прізвище оформлювача). Достойна обкладинка вийшла». У залі — німа тиша. Виявилося банальне — шаблон-реквізит поставили з іншого видання і не оновили відомості…

Або таке. Через брак коштів призупинили вихід книги, до якої я виконав оформлення. Видання відбулося лише через два роки, поки не знайшовся спонсор. Я ж побачив гонорар за свою працю через два роки після виходу. Ще про одне з планових видань. Оформлення видавництву здав понад 25 років тому — у важкі часи перебудови. Книга досі так і не вийшла. Але, певен, й вона дочекається своєї появи у світ…

Наостанок. Кажуть, у вас є соратник?

— Це співпраця з одним із старших колег, професіоналом своєї справи, редактором туристичної та краєзнавчої літератури “Карпат” Леонідом Годованим. За понад 30 років ми жодного разу не конфліктували, зате було безліч супере­чок, коли змагалися творчі аргументи стосовно підготовки видань. Він має художнє чуття і є першим моїм критиком та порадником. А його коронне питаннячко “А тепер, Миколо, “вопрос на засипку…” означало і його захоплення, і зауваження, і власні сумніви стосовно окремих прийомів дизайну. Навчився в нього і редакторських азів. І ще одне цікаве спостереження. Вибір дизайнерських варіантів кожного з нас у більшості випадків збігався майже на 99 відсотків.

Розмовляла Оксана НЕВИЦЬКА.


10:59 08.04.2013
Переглядів: 55


Також читайте:

Чопські митники завадили угорцю вивезти старовинні книги з України

Книги мукачівця Мирослава Дочинця стали лідерами з продажу

У травні в Ужгороді знову буде "Книга-фест"

У травні на Закарпатті відбудеться книжкова виставка-ярмарок

В Ужгороді відбудеться фестиваль дизайнерів

Коментарi

Усi коментарi

Додати коментар

Iм'я
Коментар
Код

Незабаром на Закарпаттi

Фестивалі та культурні заходи на Закарпатті у квітні >>>

В Ужгороді буде фольк-вечірка >>>

В Ужгороді представлять "Шістнадцяту літеру" >>>

На Ужоцькому перевалі пройде гірська гонка "Бескид" >>>

В Ужгороді відбудеться конкурс-фестиваль молодіжного мистецтва >>>

В Ужгороді авторський концерт дасть композитор Віктор Теличко >>>

В Ужгороді відкрилася виставка графіки >>>

В Ужгороді "Біла Ворона" представить «КВУНТ» >>>

На початку травня відбудеться традиційний фестиваль вина і меду "Сонячний напій" >>>

Вiдпочинок, туризм
Санаторii, оздоровлення
Дiлове Закорпаття Курси валют


redtram