Публiкацii
 

Куди все поділося?

foto

Були часи, коли карпатські сувеніри масово виготовляли на Закарпатті, а нині їх нам завозять із Китаю

Понад 130 років тому Міністерством землеробства Угорщини в Ужгороді була започаткована керамічна школа для професійної підготовки майстрів гончарної справи з використанням місцевої сировини. Буржуазна ж Чехословаччина створювала і підтримувала ремісничі школи. А у 70—80-ті роки радянського періоду нашу сувенірну продукцію можна було знайти як у московському ЦУМі, так і в кіосках «Союздруку» в найвіддаленіших райцентрах. А що вже говорити про місцеві санаторії, будинки відпочинку, профілакторії, турбази?! Тепер же маємо зовсім іншу картину. Чому? Майстер народної творчості України, іршавський художник-кераміст Олександр Дворак нині з неприхованими нотками жалю згадує ті часи, коли в керамічному цеху Іршавського промкомбінату облспоживспілки у випалювальну піч за один раз закладали сотні, іноді тисячі виробів.

Починаючи з 1970-х років, Іршавщина мала цілу сувенірну індустрію. Уже згадуваний промкомбінат починався саме з кераміки. Його перший і найбільш успішний директор Михайло Митровцій, до того головний бухгалтер райспоживспілки, заснував підприємство, залучивши до співпраці знаменитих вільхівських гончарів Михайла Галаса, Василя Газдика, Івана Ребрика, які торгували власною продукцією на хустському базарі.

Зберегли традиції — знайшли прибутки

— Враховуючи “прив’я­за­ність” провідних родин гончарів до рідних місць, на перших порах планували навіть розмістити цех у Вільхівці, — згадує ко­лишній начальник керамічного цеху промкомбінату Павло Густій. — Прислухалися між тим до думки директора Київського науково-дослідного інституту кераміки Н.Левандовського і  осіли в Іршаві.

Тут починали працювати 15 чоловік — в основному члени родин Галасів, Газдиків і Ребриків. Закупили дві випалювальні печі німецького виробництва, які привезли із Росії.

Від перших днів спеціалізувалися на випуску посуди, що згодом переросло у широкий асортимент сувенірно-подарункової продукції. Відтак вдалися до кількох спроб провести асортиментну переорієнтацію — хотіли випускати керамічно-фаянсові вироби та керамічну плитку. В цьому активно сприяла Центроспілка (Всесоюзне об’єднання кооперації за часів СРСР). Для переобладнання і модернізації наявних потужностей промкомбінату виділили 550 тисяч карбованців — величезна на той час сума. Але з об’єктивних причин ці плани не вдалося реалізувати.

Однак сувеніри, предмети декоративно-прикладного мистецтва продовжували користуватися масовим попитом. Їх у державі випускали сотнями тисяч штук і відправляли у торгові точки у найвіддаленіших районах Радянського Союзу. В середньому за рік в цеху випускали продукції майже на 2 млн. карбованців. Слід зазначити, що справа виявлялася надзвичайно рентабельною, підприємству давала до 800 тисяч прибутку.

Налагодивши масовий серійний випуск продукції, на промкомбінаті розширили і поле для розкриття творчих можливостей своїх професійних художників — Володимира Дворака та Світлани Грабарь. Перший із них, до речі, запровадив литво, що в кілька разів дозволило наростити виробництво і додати до кераміки майолікові зразки.

Що цікаво, щороку кожен із 6—7 тутешніх художників був зобов’язаний підготувати 2—3 експериментальні твори для оновлення асортименту виробів. Затверджували їх спочатку на своїй художній раді, а потім — в області.

У кінці 80-х — на початку 90-х років минулого століття іршавські керамісти виготовляли в асортименті вже до 50 одиниць сувенірної продукції: від ваз до лікерних наборів. А під завісу радянського періоду, коли закарпатці сотнями тисяч — від молодого до старого — стихійно заполонили ринки сусідніх Словаччини і Польщі, ціни на сувенірну кераміку за рахунок продукції з Іршави, Хуста, Виноградова там помітно підупали. Така демпінгова експансія народної торгівлі, кажуть очевидці й учасники того процесу, призвела до закриття двох аналогічних фабрик у цих сусідніх країнах.

Від клепки — до плакетки

Нашим землякам завжди були властиві схильність до творчості, ініціативність, аби, як мовиться, знайти копійку. Навіть у ті часи, коли комуністична система через райкомівські та радвиконкомівські «ценные указания» регламентувала колгоспам, що і коли мають сіяти та до якого з’їзду і скільки надоїти, підприємливі керівники намагалися вийти за означені рамки, щоб мати вільні кошти для розвитку.

Так, у Приборжавському в колгоспі імені Горького в період, коли господарством керував Ю.Ковач, в урочищі Кобили налагодили виготовлення… клепок для бочок, діжок. Факт красномовний тим, що в кінці 50-х — на початку 60-х років минулого століття проростали паростки, з яких через десятиліття виросла ціла галузь, що фінансово утримувала на плаву нерентабельне, збиткове у селах Іршавщини сільськогосподарське виробництво. На зламі 1960-х —1970-х там же в невеличких приміщеннях відкрили сувенірний цех, де кілька десятків молодих людей займалися різьбою по дереву та виготовленням плакеток (навскісно вирізана із цільного березового стовбура, а потім відшліфована дощечка, на якій за трафаретом фарбами наносилася картинка — пейзаж, площина якої покривалася лаком, а опісля різцями прорізалися лінії стиків, фарб, контури).

Започаткував цю справу художник-графік Іван Ісак. За кілька років це виробництво настільки стало ефективним, що керівництво колгоспу запросило на роботу 6 молодих випускників Ужгородського художнього училища

Все це загалом стримувало відтік молоді із села. Закінчивши місцеву середню школу, після навчання під наставництвом художників або досвідчених майстрів учорашні її випускники могли здобути ази професії, що давала можливість непогано заробляти. А вихованців Ужгородського професійно-технічного училища, де готували червонодеревників, приймали особливо бажано. За кілька років у найбільш здібних, талановитих, працелюбних середня заробітна плата сягала 300—400 карбованців чи й більше. Хто пам’ятає ті часи, може це належно оцінити.

Розроблялися й нові зразки, які включали в себе вишивку, ткацтво, природні елементи з глини, дерева, каменю. Деякі речі виготовляли і під замовлення. В середині 70-х років найкращі роботи Івана Ісака отримали професійне визнан­ня. Художника, зокрема, заслужено нагородили срібною медаллю ВДНГ (виставка досягнень народного господарства СРСР) у Москві.

Допоміжні промисли вивели колгоспи в мільйонери

Сувенірні цехи та цехи, де виготовляли цементно-мозаїчну плитку, шпалери, плели металеву сітку-рабіку, виробляли олійні фарби, джгути тощо, на кінець 1980-х років зробили практично кожен місцевий колгосп мільйонером.

Сьогодні вже мало хто па­м’ятає ті часи, бо горбачовська перебудова, кооперативний рух, роздержавлення, розпад Радянського Союзу, руйнація усталених економічних зв’язків, переорієнтація споживчих смаків і запитів, становлення ринкової економіки поставили на всьому цьому якщо не хрест, то жирну крапку.

— На кінець 1980-х років у сільському господарстві Іршавського району вироблялося валової продукції на 62 мільйони карбованців, — згадує В.Пецко, заступник голови районного агропромислового об’єднання, який був свого роду куратором допоміжних промислів у господарствах Іршавщини. — Дві третини з цього обсягу (40—41 мільйон) припадали на допоміжні промисли. Тут було зайнято 3,5—3,7 тис. працюючих. Виготовляли все — від цегли до свічки, інкрустації із соломи, килимів, столярних виробів, заготовок для взуття.

З тих пір минуло не так багато часу, а цілої галузі, що «годувала» значну частину мешканців Іршавщини, немає і в помині. А між тим, вона цікава ще й тим, що використовувалися місцеві матеріали і сировина: глина — з Мідяниці, В.Раківця, Кушниці, Приборжавського, а також камінь, солома, дерево, вовна. Підтримувалися традиції у гончарстві, ткацтві, вишивці, килимарстві, ковальській справі.

Так, до відродження ковальства у легендарній кузні-гаморі у с.Лисичово доклали зусиль уже згадуваний Михайло Митровцій та Герой соціалістичної праці Юрій Денчиля, а вже відтак на її базі зародився і набрав сили спочатку фольклорно-етнографічний, а потім і фестиваль ковальського мистецтва «Гамора». Розвивалося і декоративно-прикладне мистецтво. Продукцію того ж керамічного цеху промкомбінату відправляли навіть у Японію.

Що це важливо, на Закарпатті розуміли в різні історичні епохи. Зокрема, 130 років тому Міністерством землеробства Угорщини в Ужгороді була започаткована керамічна школа для професійної підготовки майстрів гончарної справи з використанням місцевої сировини. Буржуазна ж Чехословаччина створювала і підтримувала ремісничні школи. А у 70—80-ті роки радянського періоду нашу сувенірну продукцію можна було знайти як у московському ЦУМі, так і в кіосках «Союздруку» в найвіддаленіших райцентрах. А що вже говорити про місцеві санаторії, будинки відпочинку, профілакторії, турбази?!

Час прокидатися…

Але всі ми — реалісти і знаємо, що до минулого вороття нема. Цього і не треба. Потрібне інше. Більше тридцяти років тому ЦК КПРС прийняв постанову, якою зобов’язував партійні, радянські й господарські органи влади на місцях всіляко сприяти розвиткові допоміжних промислів, в тому числі й випуску сувенірів, відродженню декоративно-прикладного мистецтва.
Це був один із шляхів, що додавав поштовху економіці села, збереженню етнічної самоідентифікації.

Ось і наші владні структури, особливо ті, що причетні до сфери культури, туризму, ресторанно-готельного бізнесу, мали б по-новому глянути на минувшину, а відтак і на наше майбутнє. Бо поки ми «спимо», в Китаї вже давно налагодили масований випуск карпатських сувенірів, заповнивши тим самим ту нішу, яка колись належала нам.

Михайло ІСАК, м.Іршава, газета "Новини Закарпаття".


09:51 26.02.2013
Переглядів: 97

Коментарi

15:40 28.02.2013 Виктор

Хорошая тема

Усi коментарi

Додати коментар

Iм'я
Коментар
Код

Незабаром на Закарпаттi

Що, де, коли на Закарпатті у березні >>>

Останні дні зими та перший день весни закарпатців розважатиме КВН >>>

У міжнародний день жінок у Берегові дегустуватимуть вино >>>

Напередодні жіночого свята в Ужгороді обиратимуть міс >>>

Одеські художники покажуть в Ужгороді «Європейські подорожі» >>>

До річниці проголошення Карпатської України відбудеться V відкритий фестиваль-конкурс стрілецької пісні "Красне поле" >>>

"Бліц" привезе в Ужгород "Каракулі" >>>

«Брати блюзу» дадуть концерт в Ужгороді (ОНОВЛЕНО) >>>

Вiдпочинок, туризм
Санаторii, оздоровлення
Дiлове Закорпаття Курси валют


redtram